Тригери проти ручного входу: коли автоматизація справді себе окупає
Тригер — це не «поставив і забув». Це спосіб бути на маршруті, за яким не встежиш вручну — і помиляється він інакше, ніж людина.
Ручний вхід виграє там, де маршрут і так перед очима. Ти бачиш стакан, відчуваєш швидкість руху і можеш відмовитися на півдорозі, якщо друга нога виглядає тонкою. Жодна автоматика так ринок не читає.
Тригер виграє в усьому іншому — на шістдесяти маршрутах, яких немає на екрані, у вікні, що відкрилося о 04:00, на альті, який переоцінився, поки ти ставив ордер в іншому місці. Арбітражний край — це спочатку задача покриття і лише потім задача швидкості, а людина покриває один маршрут за раз.
Плата за це — характер помилок. Людина вагається і не встигає; тригер спрацьовує і лише потім з'ясовує, що другу ногу не можна набрати потрібним обсягом. Тому поріг важливіший за саму автоматизацію: тригер, зведений на спреді трохи вище сумарної комісії, відкриватиме односторонні позиції і називатиме це арбітражем.
Робочий поділ зазвичай такий: руками — два-три маршрути, які реально розумієш; тригерами — ширина охоплення; поріг на тригерах — із запасом, щоб навіть за часткового виконання другої ноги позицію мало сенс закривати, а не рятувати.